8°C

Погода у Лозовій

Сонячно

Вологість: 69%

Вітер: 11.27 km/h

Оголошення

Дивитись усі

Туристичний маршрут

Туристичний маршрут

по місту Лозова

 

Програма підтримки ВПО Українського фонду “Благополуччя дітей” розпочинає реєстрацію

 

Зміни до законодавства “Визнання фізичної особи недієздатною

 

Насильству немає виправдання

 

Порядок висунення кандидатури для присвоєння почесного звання “Мати-героїня”.

 

Законодавство стосовно попереджання насильства в сім’ї

 

Актуальність проблеми насильства в Україні.

 

Запобігання насильству в сім'ї.

 

Дискримінація щодо жінок і гендерне насильство: історія і сучасність.

 

Причини та наслідки торгівлі людьми.

 

Торгівля людьми.


ГЕНДЕРНА РIВНIСТЬ В УКРАЇНІ

У 80-х роках жінки з усього світу започаткували активний міжнародний рух за права жінок. Наслідки цієї діяльності особливо вiдчутнi на міжнародному рiвнi. Держави вперше в історії виявили підтримку захисту прав жінок i визнали його своїм «високоприоритетним завданням».

Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу ще стикаються з повсякденною реальністю. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловжи­вань.

Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяж­ними.

Існує 3 головні причини привернення уваги до загальнолюдських прав жінок:

1) необхiднiсть iнформувати жiнок про те, що вони мають права людини та повиннi їх використовувати,

2) необхiднiсть оприлюднювати випадки порушення прав на пiдставi гендеру та боротися з ними,

3) необхiднiсть сформувати нову практику прав людини, яка повнiстю вирiшуватиме питання загальнолюдських прав жiнок.

Гендер — соцiокультурна категорiя та колективнi уявлення, завдяки яким бiологiчнi вiдмiнностi статей. Поняття гендер походять вiд грецького «генос» («Походження», «матерiальний носiй спадковостi», «той, що народжує»).  Соцiологи проводять рiзницю мiж чоловiком та жiнкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя, гендернi ролi. Гендер має соцiальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистостi є її фактичний соцiальний статус, тобто реальний стан людини в суспiльствi. Право вводить цей стан в законодавчi рамки. В соцiальному вiдношеннi статус являє собою певну систему соцiальних можливостей людини.

Гендерна рiвнiсть є однiєю з ознак правової держави. Держава зобов'язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених мiжнародним законодавством. Тоталiтарна система реально пiдтримували гендерну рiвнiсть. Кiлькiсть жiнок-iнженерiв дорiвнювало кiлькостi чоловiкiв. На орбiту Радянський Союз вiдправив жiнок одразу пiсля чоловiкiв. В радянськi часи жiнки займали пости керiвникiв пiдприємств та директорiв установ. Але працюючи iнженерами та директорами, жiнки були змушенi тягнути на себе тягар домашнього господарства та виховання дiтей. Середньостатистична радянська дружина вiдпрацьовувала 8 годин на виробництвi (нерiдко шкiдливому, оскiльки робота там краще оплачувалася та дозволяла ранiше пiти на пенсiю), проводила ще 1,5 години в громадському транспортi, а потiм вiдпрацьовувала 5-7 годин у плити, з дiтьми або за пранням.

Яким же є становище жiнок в Українi на сьогоднiшнiй день? Основною проблемою є декларативний характер гендерної рiвностi та формальнiсть прав жiнок. Реальна ситуацiя в цiлому є прямо протилежною правовим нормам.

На шляху до встановлення гендерної рiвностi у нашому суспiльствi стоять наступнi чинники:

Стереотипи масової свiдомостi, якi i досi розглядають жiнку як слабку у порiвняннi з чоловiком iстоту, яка є другорядною в суспiльному, полiтичному та економiчному життi, чоловiча iдеологiя є породженням тоталiтарної системи, але виховання спроможне змiнити гендерну ментальнiсть.

Кризова економiчна ситуацiя (i особливо безробiття, яке нерiдко штовхає жiнок на заробiтчанство, що нерiдко призводить то продажу жiнок та подальшої сексуальної експлуатацiї).

Слаборозвинуте громадянське суспiльство, у тому числi пасивнiсть жiночих органiзацiй та окремих жiнок у вiдстоюваннi своїх законних прав та свобод.

Чинне законодавство  гарантує чоловiкам та жiнкам України рiвнi права та можливостi, але наскiльки вони реально допомагають жiнкам вiдчути себе вiльними та рiвними в полiтичнiй, культурнiй, соцiальнiй, економiчнiй сферi, в працевлаштуваннi та в повсякденному життi?

Принцип гендерної рiвностi закрiплений в Конституцiї України. Стаття 3 Конституцiї закрiплює рiвнiсть чоловiкiв та жiнок в усiх сферах життя. Окрiм даної норми гендерної рiвностi торкаються ст.21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституцiї України, безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жiнок в Українi та наголошує на тому, що рiвнiсть прав жiнок i чоловiкiв забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти та професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї i так далi. Але вiдповiдно до законодавства лише жiнкам надається можливiсть поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловiки позбавленi такої можливостi. Такий пiдхiд є характерною iлюстрацiєю формального розумiння принципу гендерної рiвностi.

Отож, законодавче закрiплення гендерної рiвностi не допомогло жiнкам вiдчути себе бiльш рiвноправними. Реальне життя українських жiнок ще далека вiд iдеалiв рiвноправ'я. Найбiльш вiдчутна гендерна нерiвнiсть у двох сферах — працi та зайнятостi та в сферi полiтики.

З розвитком в країнi ринкових вiдносин жiнки, як i всi громадяни отримали можливiсть для вiдкриття власної справи. Доля жiнок в загальнiй кiлькостi пiдприємцiв складає 30%. В основному вони зайнятi в малому та середньому бiзнесi. У великому бiзнесi жiнки — рiдкiсть. Становлення жiночого бiзнесу в основному вiдбувається за рахунок iнiцiативи жiнок, а не як результат дiї спецiальних державних програм. Жiночий бiзнес орiєнтований в основному на роздрiбну торгiвлю, медицину, культуру та науку. Соцiологи стверджують, що жiнки у бiзнесi демонструють бiльшу схильнiсть до компромiсiв у взаємодiї з партнерами, бiльше враховують моральнi та етичнi принципи.

Але жiнки-пiдприємцi — лише незначна частка працюючих жiнок. Серед найманих працiвникiв показником дискримiнацiї є рiвень заробiтної плати. В цiлому рiвень жiночої заробiтної плати складає 2/3 чоловiчої. Гендерна нерiвнiсть в оплатi працi є прямим порушенням принципу рiвної оплати за рiвну працю. Майже в усiх галузях народного господарства жiнки займають низькооплачуванi посади. Всi цi роки на ринку працi простежується ще одна закономiрнiсть: чоловiки витiсняють жiнок з перспективних добре оплачуваних посад.

Традицiйнi стереотипи масової свiдомостi суттєво обмежують можливостi кар'єрного росту для жiнок та негативно впливають на їх сiмейнi вiдносини як тiльки вони добиваються перших успiхiв. Жiнка може раптом пiти у декретну вiдпустку, у вiдпустку по догляду за дитиною, але чоловiки частiше вживають спиртне, що вiдбивається на виконаннi їх службових обов'язкiв.  Жiнки, виконуючи однаковий, а iнодi i бiльший обсяг роботи в порiвняннi з чоловiками, отримують меншу заробiтну платню. Така очевидна нерiвнiсть позицiй жiнок та позицiй чоловiкiв на ринку працi призвела до фемiнiзацiї бiдностi. Сьогоднi кожна 3 жiнка має рiвень доходiв, що дорiвнює прожитковому рiвню. Жiнки складають бiльшiсть у найбiльш соцiально-незахищених категорiях громадян: пенсiонери, безробiтнi, працюючих у бюджетнiй сферi. Скрутне матерiальне становище нерiдко штовхає жiнок на заробiтчанство, вони їдуть в основному нелегально, залишаючи малолiтнiх дiтей на своїх родичiв, що нерiдко означає на призво лящ

Слiд вiдзначити, дiяльнiсть третього сектора суспiльства, спрямовану на вирiшення жiночих проблем. Однак, їх дiяльнiсть є нескоординованою та за вiдсутностi послiдовної державної жiночої полiтики подiбнi до краплi у морi.

Отже, змiни у становищi жiнок в Українi можливi лише за умови послiдовної державної гендерної полiтики в данiй сфері.


НАСИЛЛЯ - ПРОБЛЕМА, ПРО ЯКУ НЕ ВАРТО МОВЧАТИ

Жорстоке поводження з дітьми визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Без подолання цього згубного явища не можливо створити умови для повноцінного розвитку дитини, реалізації її особистості. Проблема насильства над дітьми свідчить про необхідність ретельного вивчення й розробки профілактичних заходів спрямованих на її вирішення, оскільки діти є найнезахищенішою й майже повністю залежною від дорослих частиною суспільства.

Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш поширеними в сімейних стосунках є психологічне насильство: грубість, приниження одне одного, а також фізичне насильство, зокрема – побиття.

Кримінальний кодекс України містить вичерпний перелік складів злочинів, які зазіхають на життя, здоров’я й статеву недоторканність будь-якого члена суспільства, незалежно від його статі, національності, соціальній приналежності тощо, переслідуючи різні форми фізичного й психологічного насильства. Право дітей в Україні на захист від всіх форм жорстокого поводження гарантується статтями 28, 25 Конституції України, згідно з яким – ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його достоїнство, обігу або покаранню. Головним документом сучасності, що регулює законодавство щодо жорстокого поводження з дітьми на міжнародному рівні, є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята в 1989 році й ратифікована більш між як 175 країнами світу. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в 1991 році й внесла відповідні зміни в національне законодавство згідно тим міжнародним стандартам, які зазначені в цьому документі.

В Конвенції ООН про права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми – це всі форми фізичного або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство, відсутність піклування, торгівля чи інші форми експлуатації, що здатні призвести чи призводять до фактичної шкоди для здоров’я дитини, його виживання, розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади.

В українському суспільстві побутує стереотип: насильство, жорстоке поводження до дітей, недбале ставлення – це проблеми виключно кризових або матеріально погано забезпечених сімей, бідних.

Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» існують відповідні органи, які здійснюють попередження насильства в сім’ї, в межах наданих їм повноважень: спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї; відповідні підрозділи органів внутрішніх справ; органи опіки і піклування. А також, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації  незалежно  від  форми власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в сім'ї.

Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї є:

- заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;

- висловлене жертвою насильства в сім'ї або членом сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

- отримання повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї.

Заява та повідомлення про застосування насильства в сім'ї або   реальної   загрози   його вчинення приймаються за місцем проживання постраждалого.

Орган, до якого надійшла заява або надійшло повідомлення про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає   заяву   чи   повідомлення та вживає в межах своїх повноважень передбачені законом заходи з попередження насильства в сім'ї.

Члени сім'ї,   які   вчинили   насильство   в сім'ї, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Проблема домашнього насильства й досі існує, і, на жаль, набуває все більших масштабів. Для її подолання доцільно було б проводити навчання та профілактичні бесіди серед дітей, молоді, батьків та майбутіх батьків. Потребує реформування та вдосконалення система освіти з питань правознавства. Важливим заходом є також внесення змін до законодавства, що регулює дане питання.  Та для повного вирішення даного питання необхідно піднести його на рівень держави, щоб кожен задумався і почав вирішення цього питання з роботи над собою, усвідомлення важливості вирішення проблеми сімейного насилля, і лише тоді можна говорити про ефективне вирішення цієї проблеми. 

Телефон для тих, хто потребує допомоги:

5-38-96 з 8-00 до 17-00 (обідня перерва з 12-00 до 13-00) з понеділка по п’ятницю - управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради,

відділ координації соціальної роботи (м-н 4, буд. 73).


ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ — СУЧАСНЕ РАБСТВО

Для більшості людей рабство – це пережиток  минулого.  Але це далеко не так. Рабство, а особливо сексуальне,  процвітає в багатьох країнах.  Чимало українських дівчат і жінок, шукаючи роботу за кордоном потрапляють у підпільні борделі, де стають рабинями без документів та прав. Чоловіки також зазнають приниження, виконують «чорну» роботу, на яку не погоджуються місцеві. Тема торгівлі людьми та потрапляння в рабство постійно висвітлюється у засобах масової інформації, але кількість потерпілих не зменшується. Через брак коштів, безробіття чи  надмірну довірливість люди стають жертвами спритних торгівців людьми.

Зазвичай, вербувальники дуже добре розуміються на психології і вміють знайти ключики до будь-кого. Багато людей потрапляють до рук торгівців живим товаром, тому що легковажно ставляться до перевірки інформації про роботу за кордоном. Коли дівчині пропонують прекрасні умови праці та великі заробітки, зазвичай, вона настільки захоплюється, що забуває про реальність та жорстокість світу. Красномовні слова вербувальника і багато обіцянок, діють як чари. Всі ми мріємо про достаток, комфорт та щасливе життя. І багатьом людям здається, що за кордоном все це можна легко і швидко отримати. Але не все так просто.

Якщо Вам пропонують  нескладну роботу із зарплатнею 4 тисячі доларів на місяць, невже це Вас не насторожує? Адже, і в Туреччині, і в Італії, і в будь-якій іншій країні вистачає безробітних. Чому ж вони не погоджуються на такі легкі заробітки? Чи Ви повірили в казку, що за кордоном за такі копійки ніхто й пальцем не поворухне? 

Погляньмо на ситуацію реально. Для того, щоб отримати хорошу роботу і гідну зарплатню за кордоном Ви повинні добре знати мову тієї країни до якої збираєтесь поїхати. Якщо Ви отримали вищу освіту і хочете працювати за цією спеціальністю, майте на увазі, що Ви повинні бути відмінним фахівцем. Спеціалістів за кордоном вистачає і, щоб отримати своє «місце під сонцем» Ви повинні довести, що дійсно його гідні. Не буде зайвим ознайомитися із законодавством, звичаями та умовами проживання. І головне, працевлаштовуйтеся  тільки за робочою візою! За гостьовою та туристичною візою Ви не маєте права працювати за кордоном. Ви поза законом.

Якщо Ви все-таки вирішили їхати за кордон, запам’ятайте такі поради: 

1.      Для виїзду за кордон з метою легального працевлаштування необхідно отримати трудову візу. Не погоджуйтесь на пропозицію виїзду на роботу за туристичними, гостьовими, студентськими візами. Ці типи віз не дають права на роботу і за кордоном існує реальна загроза відчувати себе людиною третього ґатунку, виконуючи важку роботу за копійки, мати проблеми з контролюючими органами країни, бути депортованим і втратити всі шанси на виїзд за кордон у майбутньому.

2.      Термін перебування на території іноземної держави вказаний у візі. Не користуйтесь послугами незнайомих людей, які пропонують Вам послуги щодо продовження цього терміну.

3.      Для працевлаштування за кордоном Вам необхідно укласти договір. Підписання трудового договору є обов`язковим, він повинен бути написаний зрозумілою для вас мовою, містити повну інформацію про умови оплати та роботи. Остерігайтесь пропозицій, в яких вам пропонують роботу, яка не вимагає жодної кваліфікації.     

4.    Фірма обов’язково повинна мати ліцензію на посередництво у працевлаштуванні на    роботу за кордоном. Важливим є і те, де проходять переговори. Якщо Вас не запрошують до офісу, а призначають зустріч в кафе або на вулиці, це тривожний знак.

5.   Переговори про працевлаштування не ведіть наодинці з агентом, запросіть з собою когось із близьких.

6.   Закордонний паспорт, візу та проїзні документи оформляйте самостійно і сплачуйте ці послуги особисто.Дуже часто торгівці людьми самі оформлюють документи і розраховуються за послуги, які згодом  стають першим «боргом», який Ви будете відробляти.   

7.  Залишіть рідним чи близьким копії своїх документів (паспорт громадянина України, закордонний паспорт, віза, контракт, проїзні квитки), нещодавно зроблену фотографію, а також номери телефонів роботодавця, знайомих за кордоном (якщо вони у вас є), посольства (консульства) України і свій номер телефону та адресу, де Ви збираєтесь зупинитися.

8.  Тримайте при собі копії свого паспорта громадянина України та закордонного  паспорта.

За жодних обставин нікому не довіряйте документів, що засвідчують Вашу особу!

Гаряча лінія МЗС України для громадян України, які опинилися в надзвичайних ситуаціях за кордоном 044-238-16-57, в екстрених випадках та стосовно розшуку осіб, зниклих за кордоном, можна звернутися за телефоном 044-254-98-36 до Укрбюро Інтерполу.

Будьте пильні та обережні!

Служба за контрактом

Новини

Урядові портали

Сайт президента України Кабінет міністрів Реестр виборців Харківська обласна рада Державна фіскальна служба України Харківська обл. держ. адміністрація Інститут держ. управління
ВГОРУ