Оголошення

Дивитись усі

Туристичний маршрут

Туристичний маршрут

по місту Лозова

У роки Великої Вітчизняної війни місто Лозова, якому надавалося великого стратегічного значення, неодноразово ставало ареною жорстокого протистояння воюючих сторін і зазнало величезних руйнувань. Місто тричі було окуповане військами фашистської Німеччини.

Залізничний вокзал. З його приміщення починається знайомство з містом. З нього, власне, й бере свій початок місто Лозова. У грудні 1869 р. було відкрито рух на Курсько-Харково-Азовській залізниці і розпочато спорудження станції майбутньої Лозово-Севастопольської залізниці. Приміщення Лозівського вокзалу спочатку було дерев’яним, а через 20 років на його місці з’явилася одна з найкращих кам’яних будівель – окраса і гордість Південної залізниці. Ця прекрасна споруда, на жаль, не пережила війни. Вокзал був зруйнований у 1943 році під час авіаційних ударів. І втретє відроджений на дореволюційному фундаменті у 1951 році, причому за цей архітектурний проект група київських спеціалістів отримала республіканську премію.

На стіні вокзалу встановлено меморіальну дошку на честь Данила Романовича Єретика, молодшого командира 393-ї стрілецької дивізії, яка захищала від нацистів підступи до Лозової у вересні-жовтні 1941 р. Єретик Д.Р. після загибелі своїх товаришів, в оточенні ворожих солдат, не бажаючи здатися, підірвав гранатою себе і німців... Це перший Герой Радянського Союзу на Лозівщині.

З пішохідного мосту можна побачити єдиний будинок, який зберігся за воєнних часів; його стіни посічені кулями і осколками снарядів. Поряд – колишній парк залізничників, біля якого нацисти, захопивши місто, влаштували парк автомобільної техніки. Сотні побитих німецьких машин знайшли на цьому місці бійці 270-ї стрілецької дивізії, коли наприкінці січня 1942 р. звільнили Лозову. Цю техніку можна побачити і на кадрах кінохроніки того часу.

Водонапірна вежа, на якій вкарбована дата відновлення – 1944. У 1942-му році тут була така ж вежа, з якої вели спостереження бійці кутлінської дивізії, коли гітлерівці намагалися відбити місто. Ситуація була настільки складною, що командування навіть почало підготовку до підриву вокзалу. Але у критичний момент спостерігачі на вежі побачили радянські танки, які прийшли на допомогу кутлінцям.

Вулиця Бульвар Шевченка. Лютневі дні 1942-го були трагічними для сотень лозівчан. Коли нацисти почали свій контрнаступ, ослаблена у боях 270-та стрілецька дивізія не мала достатньо сили для відсічі. І її командир полковник Кутлін З.Ю. вирішив мобілізувати всіх чоловіків боєздатного віку з числа місцевого населення. Хлопців 1923-го року народження мобілізували і одразу ж зарахували до складу бойових підрозділів. Не маючи ніякого військового досвіду, вони майже всі загинули у перших же боях з ворогом. Лозівчанам, які стали на захист рідного міста у найскладніші дні і віддали за нього найціннішу жертву – своє життя – встановлено

Пам’ятний знак загиблим воїнам-ополченцям на головній вулиці у центрі міста. Поряд викарбувані імена всіх Героїв Радянського Союзу, життя і подвиги яких пов’язані з рідним містом.

У кількох кроках від цього місця знаходиться Меморіал Слави і Братська могила, де поховано бійців і офіцерів, які загинули, захищаючи місто у найзапекліших боях 1941-1943 років. Тут знайшли свій вічний спокій близько півтисячі визволителів, і ще донедавна більшість імен загиблих вважалися втраченими. Невідомі імена вдалося встановити співробітникам Лозівського краєзнавчого музею.

Лозівський краєзнавчий музей функціонує з 1966 року. У першій половині 1990-х років він отримав нове приміщення і був повністю реконструйований. Один з експозиційних залів присвячений подіям Другої Світової війни. До уваги відвідувачів пропонуються документи, фотографії, особисті речі визволителів міста, воїнів чотирьох дивізій, що отримали найменування «Лозівських», лозівчан, які воювали на різних фронтах. Частина експозиції висвітлює життя в окупованому місті. Поряд з музеєм встановлено один з найвідоміших танків Другої Світової - Т-34. Одним з його конструкторів є наш земляк, Почесний громадянин міста, Микола Олексійович Кучеренко.

На виїзді з міста дамба перерізає так звану Заячу Балку – трагічне місце, пов’язане з війною. Саме тут нацисти розстрілювали євреїв і місцевих патріотів – учасників руху опору, які не скорилися ворогу і вели з ним боротьбу всіма можливими засобами. Жертвам нацизму встановлено Пам’ятний знак біля верхів’я Заячої Балки, ліворуч від міського Палацу культури. А праворуч знаходяться площа імені 35-ї гвардійської стрілецької дивізії і вхід до парку Перемоги, де також встановлено бюст фронтовика, першого директора Лозівського ковальсько-механічного заводу, заслуженого машинобудівника і Почесного громадянина міста Лозова Федора Гавриловича Супруна. Завод, яким він керував упродовж багатьох років, було збудовано на місці колишніх боїв – там знаходилися протитанковий рів і окопи радянської піхоти.

Поряд з основним шляхопроводом знаходиться найстаріша будівля школи, де після звільнення міста був влаштований військовий госпіталь.  Північна частина міста – Авилівка – була ареною жорстокого протистояння ворогу наприкінці лютого 1943 р. Саме тоді Гітлер виношував черговий план остаточної перемоги над Радянським Союзом, і невеликим епізодом у майбутній військовій операції мало стати третє захоплення стратегічної станції Лозова. У бій було кинуто свіжу есесівську дивізію. Але вона зненацька наштовхнулася на відчайдушний опір воїнів 58-ї стрілецької дивізії. Намагаючись затримати ворога, вони боролися за кожний дім і кожну вулицю. Тут загинуло понад шість сотень наших бійців.

Остаточно Лозову було звільнено від фашистських загарбників 16 вересня 1943 року підрозділами п’яти дивізій 35-ої, 38-ої та 47-ої гвардійських стрілецьких та 244-ої і 262-ої авіаційних, які (крім 47-ої) отримали звання Лозівських.

Новини

Урядові портали

Сайт президента України Кабінет міністрів Реестр виборців Харківська обласна рада Державна фіскальна служба України Харківська обл. держ. адміністрація Інститут держ. управління
Інститут держ. управління
ВГОРУ